В чому сенс мого життя? Це філософське питання часто бентежить душу. Можливо, тому, що я - вчитель, а це не просто професія, а стан душі, образ життя. Отже, сенс мого життя - горіти бажанням навчати, запалювати серця учнів успіхом, радістю пізнання світу. Спробую пояснити, чому я обрала професію вчителя - словесника. Своїм вибором я завдячую мудрим, хорошим учителям, які мене навчали, а саме: Лавренюк Тетяні Пилипівні, Ваколюк Надії Вікторівні (на жаль, відійшли вже вони в потойбічне життя), Ковальчук Надії Пилипівні (хай довго ще цвіте ряст здоров"я в її житті). Саме ці верховні жриці слова і прищепили мені любов до рідної мови, запалили вогник мрії - стати вчителем.
Моя педагогічна трудова стежина розпочиналась в Ільковецькій допоміжній школі-інтернаті, що на Поділлі. Але життя - одвічна дивина, покликало воно мене в Запорізький край. Степногірськ(тоді с. Сухоіванівка) став моєю другою маленькою батьківщиною. На життєвих перехрестях зустрічала багато людей, але мені таланило на добрих,чуйних. Родинним гніздечком для всіх, хто працював там і навчався ,була Степногірська ЗОШ №2. З теплотою згадую чудовий колектив цієї школи. Школу закрили, шкода...Але її дух дружби, взаємопідтримки, поваги витає між колегами до сьогодні. А моя трудова дорога пролягла через пагорб до сусіднього села Кам'янського.Ця школа стала для мене острівцем людяності і гуманізму, творчості й постійного пошуку. Я вдячна долі, що працюю в Кам'янській школі.
Який же я вчитель? Самооцінку вишию на вчительському рушникові долі. Оздоблю його квітами любові до професії, до рідного слова, до дітей. Кожен листочок на полотні свідчитиме про те, що я не тільки вчитель, а й донька, дружина, мама, бабуся. Птахи на рушнику символізуватимуть моє бажання йти в ногу з життям, вчитися в колег, друзів, зрештою, - у своїх учнів. Страшно боюся педагогічного старіння . А виткий виноград між квітами буде символом дружби. Я намагаюсь бути надійним другом, що завжди здатен підставити своє плече у скрутну хвилину і колегам, і учням. А кетяги калини розкажуть, що в роботі й в повсякденному житті я керуюсь народною мудрістю, що передавати можна тільки те, що маєш, а навчати можна тільки того, що сам знаєш і вмієш. Усміхнеться соняшник на рушнику як результат багаторічної(29 р.) праці з дітьми. Незабаром рушничок моєї вчительської долі помережить полудень віку. Струни душі бринять і радістю, і смутком. Сподіваюсь, що вдасться "засвітити сонце" ще не в одній дитячій душі.
Немає коментарів:
Дописати коментар