Олімпіади

  Готуємось до олімпіади!!!

У капусти не качан, а головка
Приємно, що, крім “Хрещатика”, мовні рубрики з’являються в інших виданнях. Скажімо, в “Українському народному календарі” за 2002 рік виступає з цікавими публікаціями на цю тему Тетяна Теодорович. “Запитаєш про ціну на базарі,— пише вона,— і почуєш у відповідь: “П’ять рублів” або у кращому разі “П’ять гривнів”. Поважаймо нашу грошову одиницю, називаймо її правильно: “гривня”. І відмінюймо правильно. Отже, пам’ятаємо: гривня — грошова одиниця, гривна — давньоруська прикраса. Тому дві гривні і дві гривни — це різні речі. Гривня, зрозуміло, жіночого роду, тож дивно і смішно чути: один гривень. А ще часто чуємо: п’ять гривнів, двадцять п’ять гривнів замість правильного п’ять гривень, двадцять п’ять гривень. Якщо важко осягнути відмінювання — скористайтеся шпаргалкою у день зарплати: прочитайте уважненько, що написано на купюрах.
Не кажіть, що ви купили кілька качанів капусти, адже качан означає: стрижень головки капусти (російською “кочерыжка”). Якщо йдеться про плід кукурудзи (потовщене стебло суцвіття), тут качан на місці. А в капусти головка.
До речі, головка також у цвяха. Не шляпка (і, звичайно ж, не капелюшок, і не брилик) — саме головка. А у гриба шапка, шапочка”.
Свійський і домашній
Про тварин, що живуть при людях, треба казати свійські, тобто приручені: “На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі” (Іван Нечуй-Левицький). Отже, свійський — не дикий. А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому: “Іван хоче оповідати про своє життя домашнє” (Михайло Коцюбинський). “Домашнього злодія не встережешся” (прислів’я).
Розв’язувати — вирішувати
З цих двох синонімів наші засоби масової інформації надають перевагу другому: вирішувати питання, проблему, завдання. Щоб урізноманітнити виклад, їх варто використовувати по черзі: розв’язувати завдання, вирішувати питання, частіше вживаючи дієслово розв’язувати як природніше, оригінальніше в українській мові.
Далі — дальше
Далі — прислівник. Вищий ступінь від далеко. Після цього (того); потім. Продовжуючи почате. Іду далі; “До якогось часу ми добре жили, далі зубожів мій брат” (Марко Вовчок). Далі буде (не дальше).
Дальше (наступне) — прикметник, середній рід (чол. дальший, жін. дальша). Дальше просування вперед, дальший розвиток. “Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю, а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті” (Леся Українка).
Діловий — діловитий — діляцький
Діловий та діловитий збігаються у значенні “працьовитий і знаючий; добре підготовлений”. Ділова (діловита) людина.
Тільки діловий уживається в розумінні “який стосується роботи, заняття особи і наслідків цієї діяльності; який стосується суті справи”. Діловий лист, ділова порада, ділові кола.
Тільки діловитий передає зміст “той, що зайнятий справами; заклопотаний”. Діловитий вираз обличчя.
Діляцький — пов’язаний з вузьким практицизмом. Діляцькі інтереси, діляцькі погляди.
Зцілений — зціленний
Розрізняються значенням.
Зцілений — дієприкметник. Такий, якого зцілили. Зцілений від ран. Зціленний — прикметник. Такий, якого можна зцілити; що піддається лікуванню. Зціленна рана, зціленна хвороба.
Кристал — кришталь
Кристал — тверде неорганічне тіло, котре має форму правильного багатогранника. “У майбутньому кіноплівку, кажуть, замінить кристал” (Олесь Гончар). Безбарвний кристал.
Кришталь — скло високого гатунку; вироби з нього, переважно посуд. Ваза з кришталю, дорогий кришталь.
Легко...
Перша частина складних прикметників, які пишуться разом: легкоатлетичний, легковимовний, легкозаймистий, легкоозброєний, легкоплавний, легкопоранений, легкопроникний, легкорозчинний. Прислівник від легкий: легко поранений кулею.
Масовий — численний
Мають спільне значення “який містить багато чогось”, однак розрізняються вживанням і сполучуваністю.
Тільки масовий використовують у розумінні: 1. Той, що стосується широких верств населення. Масовий робітничий рух, масовий читач, масовий підхід. 2. Що виробляється у великій кількості. Масовий випуск кольорових телевізорів.
Тільки численний передає поняття “наявний у великій кількості”. Численні військові підрозділи, численна аудиторія.
Мастистий — маститий
Близькі за звучанням, але відмінні за змістом.
Мастистий — чистої масті (про коней). Жеребець мастистої породи.
Маститий. Відомий, визнаний. Маститі вчені, маститий поет.
Мохастий — мохнатий
Мохастий. Порослий мохом. Мохасті дерева.
Мохнатий. Волохатий, кошлатий. Мохнаті брови, мохнатий рушник.
Навішаний — навішений
Розрізняються сполучуваністю.
Навішаний — дієприкметник від навішати. Повсюди навішані схеми.
Навішений — дієприкметник від навісити. Навішений на цвях кашкет.
Навитяжку — на витяжку
Навитяжку — прислівник. Струнко.
На витяжку — іменник з прийменником. Віддав тісні чоботи в майстерню на витяжку.

Наголос , звертання , редагування.

Закінчення в Кл.в. Звертаймося українською

 Письменники Запоріжжя. Презентація

Телефонний етикет

...Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати... (І. Лафатер)

Одним із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення тощо.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує (адресант), і той, хто приймає інформацію (адресат). Може бути й третя особа — посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості: вибачте, будь ласка, дякую тощо.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому, і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну (ділове спілкування) і приватну (повсякденне, побутове спілкування). Кожне з них вимагає відповідного етикету.

Офіційно-ділова розмова, адресована до певної установи, має діловий характер.

Телефонна розмова, як правило, починається з привітання. Наприклад: Доброго ранку (дня, вечора) чи Здрастуйте. І тут же слід відрекомендуватися (назвати ім'я, по батькові, прізвище; вказати посаду та установу). Після цього треба запитати, з ким розмовляєте (якщо адресат не знайомий). Потім треба повідомити, з ким хочете поговорити і, якщо є потреба, то сказати, з якого питання.

Не слід запитувати: з ким я говорю?Якщо розмовляє не той, з ким Ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо. Наприклад: Будь ласка, запросіть до телефону Сергія Івановича або Дуже прошу, попросіть до телефону Івана Миколайовича. Обов'язково треба подякувати тому, хто погодився зробити послугу.

Буває, що людина помилилася, зателефонувала не за потрібним номером. Нечемно кидати трубку, безтактно відповідати чи давати неправильну інформацію. Слід спокійно пояснити, що не туди потрапив адресант.

Трапляється, що один із співрозмовників поспішає. Він повинен вибачитись, пояснити причину і домовитися продовжити розмову.

Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас такий-то... Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена. Тому тут слово турбує зайве.

Інша справа, коли йдеться про приватну розмову. Скажімо, виникла необхідність зателефонувати співробітникові чи знайомому додому у вихідний чи пізно ввечері без дозволу на це, то слід вибачитися за турботу. Ось тут буде доречною фраза вибачте за турботу

Щодо побутової розмови, то тут можливі різні форми привітання, інформування, своєрідні питання про дім, сім'ю, здоров'я тощо.

Приватна розмова теж має загальновизнані норми телефонного етикету. Наприклад, безтактно телефонувати без крайньої потреби знайомим чи друзям надто пізно чи рано. Некоректно обтяжувати інших по телефону своїми невдачами, пригодами, сімейними справами. Неетично говорити про того, кого не знає співрозмовник.

Тактовно буде запитати на початку розмови, чи не завадить телефонний дзвінок чомусь важливому. Адресанта не повинно ображати, коли співрозмовник вибачиться й попросить зателефонувати через годину. Не слід при цьому запитувати причину, якщо людина не вважає потрібним пояснити її.

Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.

Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти, підкреслюючи свою мовну освіченість та професійну перевагу. Не варто засмічувати телефонну розмову вставними словами, крилатими виразами тощо.

За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор. Якщо розмовляють чоловік і жінка, то перевага надається, безперечно, жінці.

Завершуючи телефонну розмову, обов'язково треба попрощатися. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись прощальних слів співрозмовника.

Варто пам'ятати, що надмірна ввічливість, улесливість не прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчать про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.

                              Правопис прислівників

Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.

Окремо пишуться:

прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.

Найуживаніші з них такі:

без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;

на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;

до: до побачення, до речі, до краю, до діла;

з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;

в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;

прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;

прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;

прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

  

               Складні випадки вживання великої літери

З великої літери починається текст і пишеться перше слово речення після крапки, знака оклику і знака питання, коли ними закінчується попереднє речення, а також після двокрапки, якщо далі йде пряма мова.

З великої літери пишуться індивідуальні назви кораблів літаків, підприємств, товариств, фірм, різних видань, творів та ін.: пароплав «Тарас Шевченко», літак «Руслан», банк «Україна», фірма «Витязь», журнал «Вісник», газета «Київські Відомості», назви творів «Сон», «Заповіт», «Кавказ», «Тарасова ніч» Т. Г. Шевченка та ін.

З великої літери пишуться назви держав і адміністративно-територіальних одиниць: Автономна Республіка Крим, Україна, Росія; області — Полтавська, Черкаська, Харківська; селища — Глобино, Семенівка; села — Броварки, Липове, Іркліїв; райони — Кременчуцький, Золотоніський, Баришівський та ін.

З великої літери пишуться назви найвищих державних установ: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Прокуратура України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України.

З великої літери пишуться назви найвищих посад та почесних звань: Президент України, Голова Фонду державного майна України, Прем'єр-міністр України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Міністр юстиції України.

З великої літери пишеться перше слово в назвах центральних установ, установ місцевого значення, промислових і торгових підприємств: Національний банк України, Національна рада України, Вища рада юстиції, Міністерство освіти України, Академія наук України, Печерський торговий центр та ін.

З великої літери пишуться назви історичних епох, подій, визначних свят: Дев'яте травня, День Незалежності, епоха Відродження, Велика Вітчизняна війна.

З великої літери пишуться індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, наприклад: Ярослав Мудрий, Кононенко Іван Петрович, Панас Мирний та ін.

Велика літера пишеться у складних географічних назвах типу: Кривий Ріг (місто), Великі Кринки (село), Булонський Ліс (парк) та ін.

У ділових паперах з великої літери пишеться назва документа: Біографія, Характеристика, Акт, Заява, Доручення, Договір, Протокол, Наказ та ін.

                             Джерела української фразеології

Через рідну мову стали ми на ноги, ввійшли в сім'ю просвічених європейських народів.                 

  (М. Возняк)

Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Неусталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся; Під лежачий камінь вода не тече; Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь; Брехня і приятеля робить ворогом; Гречана каша сама себе хвалить; У лиху годину узнаєш вірну людину; Чесне діло роби сміло; Вірний приятель — то найбільший скарб; Сила та розум — краса людини; Лінь гірше хвороби; Де відвага, там і щастя; Людина світлого розуму.

Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:

вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); крокодилячі сльози (удаваний плач); альфа й омега (початок і кінець); сади Семіраміди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);

переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі); Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Люди, будьте пильні! (Ю. Фучик);

крилаті вирази українських письменників: Убий — не здамся (Леся Українка); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Не називаю її раєм (Т. Шевченко); Неначе цвяшок в серце вбитий (Т. Шевченко); Борітеся — поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);

переклади крилатих виразів російських письменників: На-Роджений плазувати літати нездатний (М. Горький); Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться (М. Гоголь); У глибині сибірських руд (О. Пушкін); Сидіння між двома стільцями (М. Салтиков-Щедрін); Промінь світла у темному царстві (М. Добролюбов); А судді хто? {О. Грибоєдов); Герой нашого часу (М. Лєрмонтов); Нам спокій тільки сниться (О. Блок); Сміх крізь сльози (М. Гоголь);

переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (В. Шекспір); Усі жанри прекрасні, крім нудного (В. Вольтер); Спляча царівна (Ш. Перро); Синій птах (М. Метерлінк); Машина часу (Г. Уеллс);

біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока; Повертатися на круги своя; Прощайте ворогам вашим; Мутії свяченої водички; Маслинова гілка; Мафусаїлів вік; Ловці душ; Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко...; Співати Лазаря; Книга за сімома печатями; Кожний камінь кричить; Кари єгипетські.

Прислів'я й приказки мають свої характерні риси: вони виражають мислення народу, формують його життєвий, соціально-історичний досвід. Характерні ознаки прислів'їв та приказок —їх ідейний зміст і висока художність, стислість вислову, метафоричність. Прислів'я та приказки багаті на протиставлення, епітети та інші засоби образного вислову. Не випадково І. Франко назвав прислів'я та приказки «скарбом нашої мови і народного досвіду».

Прислів'я та приказки найчастіше використовуються в розмовній мові, у творах художньої літератури, в публіцистиці. За своїм змістом вони охоплюють майже всі сторони життя:

про користь праці та знання: Без діла слабіє сила; Хочеш їсти калачі — не сиди на печі; По роботі пізнати майстра; Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Учись змолоду — пригодиться на старість; Вік живи — вік учись; Як бригадир порядкує, так бригада і працює;

про дружбу: 3 добрим дружись, а лихих стережись; Без вірного друга велика туга; В лиху годину узнаєш вірну людину; Не той друг, хто лащиться, а той, хто печалиться; З ким поведешся, від того й наберешся; Скажи мені, хто твій товариш, — тоді я скажу, хто ти; Хоч ох, та вдвох!;

про відвагу, уміння: Де відвага, там і щастя; Не лише силою треба боротись, а й умінням;

про боротьбу проти пережитків у свідомості людей: Стоїш високо — не будь гордим; Діла на копійку, а балачок на карбованець; Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним;

Твори мало, слухай багато, а думай ще більше; Не той голова,

що дуже кричить, а той, що вміє навчить; В протоколі густо, а на ділі пусто; Краще розумна догана, ніж дурна похвала; У чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка не добачає.

фразеологічні багатства української мови відбивають глибоку мудрість народу, його культуру, історію. Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше —як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу загострити питання, на сьогоднішній день та ін. іноді недоречне й небажане.

Засмічують мову також невдалі неологізми, вульгаризми, просторічні вирази, фразеологізми, що стали згрубілими фамільярними зворотами. Слід дбати і про правильність перекладних фразеологізмів, максимально наближаючи їх до мови оригіналу.